ЮВІЛЕЙНЕ 75-ти ліття

СТАРШОМУ ПОБРАТИМОВІ, УКРАЇНСЬКОМУ ПАТРІОТОВІ,  ПОЛКОВНИКОВІ РОМЕНСЬКОГО РАЙОНОВОГО КОЗАЦЬКОГО ТОВАРИСТВА УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА, ЧУДОВОМУ СПІЛКУВАЛЬНИКОВІ, істинному поцінувачеві жіноцтва, ДБАЙЛИВОМУ ГОСПОДАРЕВІ – ЧЕРНИШУ МИКОЛІ АНТОНОВИЧУ – НА ПОВАЖНО-ЗНАМЕННЕ ЮВІЛЕЙНЕ 75-ти ліття АртПоемоСвята:       

(1) В мене є в Ромні товариш –                        

це полковник, пан Черниш,                              

добрий він душею й серцем,                            

не живе ніколи «з перцем»...                            

(2) Й гучно лине по Вкраїні:
у грудневу зимну днину
маймо славні іменини –
Чернишеві народини!     

(3) Має славний ювілей –                                  

український наш Борей!                                     

Був він патріот Вкраїни, –                                             

як колись, так і понині.                                     

(4) Вже пожив і літ чимало,
для Людини – це замало?
Скільки-то всього було,  
 але з часом – загуло...

                                   (Фрагмент Гімну України)

(5) Він поїздив по Сумщині...                           

У Ромнах живе понині...                                        

І в Сибіру побував                                                      

та свій дім не забував.                                        

(6) Повернувся на Вкраїну,
 у свою рідну родину,
на поля свої врожайні,
на всі землі життєдайні 

    

(Фрагмент пісні «Мои года, мое богатство...») 

(7) Із Природою – на ти,                                        

прагне їй допомогти:                                                    

і рятує він травинку,                                            

як останню соломинку.                                      

(8) Вже й до фауни дібрався 

і при цьому не зазнався:
Бджоли треба завести,
мед лопатою грести.

(9) І летять комахи славні,                                 

як одна, усі ударні,                                                                

бо з обножкою та медом,                                  

що дістали просто неба.                                     

(10) Якщо їхать в (ел)Л.Долину
із Ромен безо ізгину,
є сільце Колісники,
Черниші в нім – дачники.

(Уривок з пісні «Земле моя!»)

(11)  Іще дві у нього дачі                                      

та й машина – у придачу.                                         

Рідко та буває в них,                                             

хоч не дуже й дорогих.                                       

(12) Завше відданий він фаху 
 і ніколи не дав маху:
 ні на полі, ні в коморі,  
 ні в сараї, ні на дворі.

(Фрагмент «Роменського вальсу»)

(13) Земля паром добре дише.                                 

А він вірші часом пише, –                                  

це як сповідь про життя,                                              

про земне єство-буття.                                          

(14)  Придивлявся до Козацтва: 
Що то у Ромні за братство?
З отаманом скрізь ходив,
до нас швидко він вступив.  

(15)  Є полковником активним                                 

і спокійним й тільки мирним.                         

Часто думку він свою                                          :

завжди скаже у строю.                                       

                                   
(16) Має він свою родину: 
синів, внучок і дружину.
Скільки глянь-мо по окрузі
 В нього – родичі і друзі.  
                        

(17) Ну, а як Черниш танцює, –                       

то цим кожного здивує:                                    

і присяде й підплигне,                                       

кругом себе обверне...                                          

(18) Він – спортивної статури,
в нього руки, немов бури.
І обнявши, лишить  враз, –
чуттє-ніжний свій 

(Фрагмент мелодії «Гопака»)

(19) У свої сімдесят п’ять  –                                

вигляда на шістдесят.                                         

І бува, що ненароком                                         

молодиці кинуть оком.                                       

(20)  Спілкуватися довільно
може також він мобільно,
 і зі мною часто дуже,
дорогий мій, старший друже.

(Фрагмент мелодії пісні «Пане полковнику, мій синьоокий!»)

(21) Хай же ладно усе буде,                                

хай цінують й далі люди.                                               

Щоб належне – віддалося,                                

як в слов’янстві повелося.                                 

 (22)  Й озирнутись уже треба.
 Є завжди така потреба.
Бо життя – таке мінливе
і з Людиною грайливе.

(Фрагмент пісні «Осіннє золото»{Літа на зиму повернули... })

(23) Наближатись до 100-ліття –              

Ювіляру  мій наказ,                                           

осягнути довголіття                                        

й зберегти увесь багаж!    

(24) Та сьогодні – в славну дату,
будем-будьмо! – Віншувати!
Батька, дідуся,  новатора
і козацького  фундатора.

(25)  Розумний, гарний Ви козак,

у нашім товаристві як мастак!

                                                (Звучить «Козацький марш»)

(26) І у рік коня гламурного –                          

усього лиш Вам розумного!                              

Пора трійку вже сідлати                                

і  в Європу вирушати!                                           

(27) У Європу – інтегрально,
дружненько усім і схвально,
щоб по-людськи нам зажити  
і новому дню радіти.

(28) Щоб зрівняти євро й гривню                  

(хоч звучить це нині дивно).                            

Запровадити стандарти,                                

по яких нам жити варто.                                

(29) А якщо-то і не нам, –
хай же дітям і внукам!...
Хай народна тепер влада
наведе в Державі ладу!

(30) Але ж нині Ювілей

має славний наш Борей!

Отож, буду Вас вітати:

Всіх гараздів Вам бажати!

                                            
(Фрагмент ювілейного маршу)

 (31) Ювілей – то уже дата,                                       

певні підсумки і свято:                                      

 Здоров’я! Щастя! Благодаті!
 В душі, у серці, в рідній хаті!!

(Звучить «Многая літа...!)

                  
ЛЮБОВІ, ПОШУКУ, ДОБРА і  МНОГА-МНОГІЇ ЛІТА!!!

Валентин В. БУГРИМ – побратим-земляк, доктор філософії, академік, завідувач кафедри електронних ЗМІ та реклами Українського телерадіопресінституту, публіцист і поет, генерал-хорунжий Українського козацтва, член Національної Спілки журналістів України, віце-президент Всеукраїнського культурно-наукового фонду Тараса Шевченка, Посол Миру. Писано року 2014-го, місяця грудня, дня 10-11-го. м.Київ-Ромен. Виголошено і вручено особисто в ювілейний час.